Главная

О Церкви

Отделы

Расписание

Новости

Женское служение

Детское служение

Cлужение хвалы и поклонения

Домашние группы

Общественность

Миссии

Партнерское служение

Медиа

Интернет-магазин

Фотогалерея

Нужды и благодарности

Гостевая книга

Вопрос к пастору

Пожертвования

Контакты

 
 

Воскресенье:

Общие служения:

9:30 am
12:00 pm

House of Bread Christian Church
6521 Hazel Ave
Orangevale, CA 95662

6:00pm - Молодежное служение

House of Bread Church
6521 Hazel Ave
Orangevale, CA 95662

Пятница

7:00 pm - Молитвенное служение

House of Bread Church
6521 Hazel Ave
Orangevale, CA 95662

 

Карта проезда

 

Офис Церкви
6521 Hazel Ave
Orangevale, CA 95662
Tel: 916-344-9378

 
   
  Лекции / "Вибiр та його наслiдки" #4. (укр.)
     
 

 

Одиночество

Искусство быть семьей

Искусство быть господином

Искусство быть замужем

Польза ближнего. "Не противься злому"

Польза ближнего. "Черта завета"

Польза ближнего. "Тайна исповеди"

Польза ближнего. "Пагубность соблазна"

Польза ближнего. "Привилегия единства"

Польза ближнего. "Блаженнее давать"

"Вибiр та його наслiдки" #4. (укр.)

"Вибiр та його наслiдки" #3 (укр.)

"Вибiр та його наслiдки" #2 (укр.)

"Вибiр та його наслiдки" #1 (укр.)

Человеческая природа Иисуса

Как завоевать уважение людей

Принцип посева и жатвы

Имею ли я жизнь вечную?

Перекресток желаний

 

 
   
 

Чи практичні обітниці?

Чи практичним є те, що Бог пообіцяв своїм людям на сторінках Священного Писання? Чи насправді це може діяти в моєму житті в усій повноті чи, може, Біблія — це просто історична книга, якої не можна практично застосовувати? Якщо ми до кінця не з’ясуємо ці питання, то ми будемо постійно конфліктувати з Богом і наше серце не зможе відкритися для Нього в усій повноті. Ми часто чуємо в церкві, та й Біблія вчить нас про те, що Бог є, чує мої молитви, відповідає на них, але коли ми підходимо до практичного боку цього питання і про щось просимо в Бога, спираючись на Біблію, в якій написано, що Бог виконує бажання тих, хто боїться його, але цього не отримуємо, то в серці закрадаються сумніви. Звичайно в нас є багато бажань, але ж тільки деякі з них збуваються, а той взагалі не збуваються. Тож є на це якась причина? В чому вона? Чи Бога немає, чи Він не чує моїх молитов, чи мої бажання не вгодні Йому?

Тож чи практичні обітниці? Чи діє те, що написане в Біблії?
Тисяча шістсот вісімдесят дев’ять разів в Біблії вжитий сполучник "якщо", який вказує на умову, і якщо ми виконуємо її Бог зі Свого боку виконує обітниці і благословляє нас. Бог будує свої стосунки з людьми на основі умов, які Він поставив. Бог зробив твердий вибір — спасти і благословити твоє життя. Але вирішальне слово — за тобою, оскільки насильно, без твоєї на це згоди Він не може впроваджувати Свої плани у твоє життя. Бог зважає на тебе, чекає від тебе рішення, відповіді. Тому кінцевий результат залежить від тебе: чи даси ти Богові право здійснити Його план щодо твого життя, чи ні, чи будеш ти покірний Божим умовам, чи підеш проти Божої волі.

Спілкуючись з так званими віруючими, я переживаю якесь внутрішнє збудження чи навіть супротив, коли я бачу людину, яка не хоче й пальцем поворушити, щоб чогось досягнути в житті, яка все, так би мовити, звалює на Бога. "О, Бог сильний! О, якщо це Богові треба, то Він зробить! О, якщо Богові вгодно, то Він це звершить в моєму житті!" І ти просто не маєш за що зачепитися: все звучить так правильно, так релігійно, так набожно, так благородно, але ти бачиш, що минають роки — і ця людина залишається бездіяльною. Виявляється, що вона просто лінюх. Коли я бачу світських людей, спортсменів, співаків, людей, які присвятили своє життя творчості, яких успіхів вони досягають у своїй сфері діяльності, і дивлюся на нашу християнську діяльність — мені дуже страшно і боляче. Ці люди відверто сміються над Богом, але мають в сто разів більші успіхи, ніж ми, люди, які часто хвалимося Богом і визнаємо Божий суверенітет. Дивовижно, але я приходжу до висновку, що якщо християнин не зрозуміє, що він повинен взяти ініціативу у свої руки і почати рухатися, якщо людина не зрозуміє, що неможливо керувати автомобілем, якщо просто сидіти, крутити кермом і просити Божого водіння. Нам треба почати рухатися, і тоді Бог покаже тобі дорогу і допоможе рухатися по ній.

Як же практично можна використати те, що Бог обіцяв чи обіцяє на сторінках Біблії? Апостол Павло пише, що "благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього і майбутнього. Вірне це слово, і гідне всякого прийняття!" (1Тим. 4:8-9). Можна боротися за життя, можна боротися за благословення, можна все своє життя витратити на те, щоб чогось досягнути, але Павло своєю
духовною проникливістю підкреслює дивовижну духовну істину: якщо ти її побачиш, то виявиш, як багато благословень та благ приходить у твоє життя навіть без твоїх зусиль. Твоя життя буде будуватися, обростати благословеннями, успіхом в усіх сферах. Чому? Якщо ти будеш благочестивим. Павло виявив, що благочестя корисне на все, не тільки у вічному житті, але й у нашому земному житті. Можливо, термін "благочестя" трохи застарілий, можна було б підшукати більш сучасний синонім цього слова. Володимир Даль пояснює це слово як "порядок, пристойність, благопристойність". Цікаво, що ці якості людини мають обітниці від Бога. Благочестя має обітницю. Порядок, пристойність, скромність, послух, поступливість мають обітницю. Бог за ці риси характеру, які людина в собі виховує і розвиває, нагороджує її, і то дуже щедро. Тобто Бог настільки прихильний до цих чеснот християнина, рис Христових, що Він за них готовий нагороджувати людей.

Раніше я якось не звертав уваги на те, що навіть риси характеру і особливості особистості людини мають такі великі обітниці від Бога. Тобто Бог дорого платить за ці якості, які людина в собі розвиває. Подивіться, що говорить Христос: "Блаженні вбогі духом". Та хто їх бачить цих вбогих духом? Хто помічає тих, хто плаче, лагідних, милостивих, чистих серцем — це найбільш непомітні люди на землі. Ми помічаємо тих, кому зводять пам’ятники, чиї імена відомі, але Бог помічає зовсім інших людей. Якщо на землі за такі поважні справи виписують гонорари, нагороджують орденами, то Бог зовсім по-іншому оцінює й нагороджує людей. "Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони". Ні, ти тільки подумай, яка незначна риса характеру — лагідність, і як дорого вона винагороджується Господом! "Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві..." Нинішнє суспільство буквально принижує тих, хто щось там комусь подає чи милостиню кидає. Сильні повинні виживати, а слабкі йти з життя, але Бог помічає людину милостиву, в серці якої співчуття і співпереживання, чия голова сповнена думок, як допомогти бідним, голодним, і Господь говорить, що таку людину Він Сам помилує. "Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога". Саме чисті серцем! В чийому серці немає заздрості, лукавства, розпусних думок, хто зберігає себе від лестощів, від обману, від корупції, навіть внутрішньої. О, як це подобається Господу! Він говорить: "Я дозволю вам бачити Бога! Чисті серцем Бога побачать!" "Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне". Як же все-таки високо Бог оцінив ці якості людини, і як щедро воздає за них. І знову ж таки це у владі самої людини. Це в її праві володіти чи ні цими благами, які перераховані вище. А блага дійсно-таки достойні: Царство Небесне, земля обітована, помилування від Бога, можливість бачити Боже обличчя і бути синами Божими — це великі обітниці. Але Бог зробив свій вибір — благословляти тих, хто має в собі ці риси і виховує їх у собі. А далі все у твоїх руках. І знову ж таки віра відіграє в цьому головну роль. Якщо немає справедливості, якщо немає відплати, якщо миром править насилля і безвідповідальність, якщо всі ми відходимо в нікуди, то немає смислу боротися за доброту і правосуддя. Але якщо ми віримо, що Бог кожному воздасть згідно його справ, то серце радіє, невимовна радість сповняє і з’являється бажання боротися. Це дуже важливо — вірити, вірити, вірити в те, що Бог бачить всіх людей і винагороджує кожного за його діла. Ця віра в абсолютну справедливість Всевишнього Бога стає стимулом і бажанням боротися за правду.

Якось я був у дитячому відділенні музею жертв європейського єврейства в Ізраїлі Яд Вашен. Коли я побачив фотографії, які свідчать про факти нелюдських знущань та насилля нацистів над дітьми, я подумав: "Як добре, що є Бог, перед яким буде відповідати і Гітлер, і кожен з цих солдатів, і взагалі кожна людина! Як добре, що є Бог! Я добре, що в кінці вся нечесність, все насилля буде покаране. І вся доброта, все благочестя буде винагороджене, як і сказав апостол Павло: "Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле... а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре... Бо не дивиться Бог на обличчя!" (Рим.2:9-11).

Все в наших руках, і перед Богом немає аргументів для оправдання себе чи звинувачення інших. Все в твоїх руках перед Богом, все у твоїй владі. Як ти хочеш, так ти і як ти ведеш себе?
Ми хочемо, щоб Бог був прихильний до нас, ми хочемо, щоб благословляв нас. Ми витрачаємо безліч часу для цього. Прослідкуй за своєю молитвою, і ти виявиш, що 90% ти щось просиш. Ти перераховуєш свої потреби, ти плачеш, ти благаєш Бога, ти іноді просиш інших людей допомогти тобі випросити у Бога щось, часто ти постиш. Значить ти хочеш, щоб всі ці благословення і прихильність Господа прийшли у твоє життя. Але, зауваж, Його навіть просити не треба, Він вже пообіцяв обдарувати, осипати і благословити людину такими великими благами в нинішньому житті і в житті вічному.

Тож чи практичні обітниці? Так! Однозначно практичні. Вони приходять в життя людей. В серці Небесного Отця набагато ретельніше, ніж в нашому серці, були враховані всі потреби людей. І безліч Його благодіянь вже звершилося над тобою і сходять на тебе навіть без найменшого прохання про це. Наприклад, Христос сказав, що Бог велить сонцю Своєму сходити над злими і добрими і посилає дощ на праведних і неправедних. Господь оточив людей Своїми благодіяннями.

Слово "дар", дарувати" часто вживається у Біблії. Дар благодаті, дар праведності, дар вічного життя, "дарма виправдуються Його благодаттю", "усяке добре давання та дар досконалий походить згори, від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни", "Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?", "А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам", "Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління". Даровано — це вже зроблено, вже дано нам. І наші життєві ілюзії під поняттям "все" мають на увазі "все, чого ми тільки забажаємо". Але це не так. Тут чітко вказано, що все це для благочестивого способу життя. Бог врахував все, що потрібно нам для життя та благочестя, а не для егоїстичних запитів тіла. Зазвичай, говорячи про можливість отримати щось від Бога, ми все одно маємо свій сокровенний список бажань. І, як правило, більшість наших потреб зводяться, як правило, до матеріального. Але Соломон був дійсно сповнений мудрості, навіть тому, що просив мудрості, а не багатства чи слави. Він розумів перевагу сердечних внутрішніх якостей і здібностей людини над зовнішнім ефектом і блиском царських палат і одягу. Павло підтверджує ту ж істину, що справжнє багатство не вимірюється матеріальними цінностями чи грошима, але міститься у внутрішньому світі людини через пізнання Бога.

За одягом нас тільки зустрічають, але поважають нас за тим, що міститься в нашому серці. Чи ти думаєш, що це тільки красномовні фрази Соломона: "Краса то омана, а врода марнота, жінка ж богобоязна вона буде хвалена!" (Пр. 31:30). Всі ми дуже падкі на миловидність, на красу, це дуже впливає на нас. Але мудрий Соломон поклав на терези: з одного боку — миловидність і красу, а з іншого — страх Господній в жінці, в дружині. І виявилося, що жінка богобоязлива переважила, жінка богобоязлива достойна хвали. Не тільки тієї дешевої хвали, коли хвалять за зовнішність. "Хто жінку чеснотну знайде, а ціна її більша від перел". Отож, на терезах вибору автор книги Приповістей вибирає жінку саме з такими якостями, оцінюючи її вище від перлів, і надає їй перевагу перед миловидними і красивими. Цими зауваженнями я хочу привести тебе до того, що поняття і погляди на багатство різні, особливо, якщо порівнювати точку зору людини з точкою зору Бога. Бог багатий не вкладами в банку чи дорогоцінними металами, але апостол Павло говорить, що Бог багатий милістю. А в іншому уривку він говорить, що чим багатий Бог, тим він може збагатити Своїх людей. Він говорить: "А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком... щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку" (2 Кор. 9:8,11).

Отож, якщо ми говоримо про те, як можна скористатися обітницями Бога, щоб вони здійснилися в нашому житті, то маємо на увазі перш за все цінності духовного характеру. Людина багата всередині, а зовнішньо це тільки мішура. Світ тепер перебуває в тісній петлі матеріалізму. Наше суспільство до напівсмерті працює на плантаціях жорстокого і ненаситного рабовласника — пана долара. Російський поет Волошин в одному з віршів, описуючи голод, коли на торгу продавалося людське м’ясо, сказав так: "Душа дешевле стала мяса". Боже мій, який жах, як низько ми впали. Сьогодні за декілька тисяч доларів легко вб’ють людину, отримуючи брудні в духовному значенні купюри. А цей вбивця купує блудницю, яка заради цих грошей йде на таку ницість, аби тільки брудний банковий папірець належав їй. І так гроші ходять по землі з рук в руки: та ж сама купюра, обманює тих хто нею володіє. Тому що не люди володіють грошима, а гроші володіють людьми, гроші скуповують рабів для диявола. Тож не обманюйся і не потрапляй в сіті сріблолюбства, не будь Юдою, Бога продати неможливо, можна продати тільки себе і свою душу. Виривайся з цих сітей, зрозумій, що далеко не все заховане в матеріальному достатку. Справжні цінності — це духовні цінності, якими багата людина. І тому Бог перш за все багатий духовним багатством і хоче цим благословляти людей. Тому перш ніж осипати своїх вірних послідовників Соломона, Йова, Авраама матеріальним благом, Він допоміг їм отримати пізнання про Себе, тому що без цього не можна скористатися чимось Божим. Тому, перш за все, істинне багатство — це не матеріальне багатство, це духовне багатство, те, чим людина може бути багатою всередині.

Розкриваючи тему "Чи практичні обітниці", я хочу зупинитися на чотирьох принципах того, як можна практично скористатися обітницями і отримати від Бога те, що ми просимо в Нього.
Перше, дуже важливо зрозуміти, що всі обітниці — у Христі. Апостол Павло написав: "Скільки бо Божих обітниць, то в Ньому (Христі) "так", і в Ньому "амінь", Богові на славу через нас" (2 Кор. 1:20). Все, що Бог обіцяв світу, Він помістив у особі Христа. Іншими словами: всі Свої обітниці Він зачинив у сейфі — в особистість Ісуса Христа. І тому неможливо отримати щось від Бога, перебуваючи поза Ісусом Христом. Але тільки якщо я пробуваю в Христі, я можу скористатися Божими обіцянками. Це перше правило, яке ми повинні запам’ятати: коли ми перебуваємо поза Христом, не перебуваємо і Ньому, ми не можемо випросити в Бога Його обітниць. Під час війни багато матерів зашивали 90-ий псалом в сорочку своїх синів, щоб Бог їх беріг. Вони писали ці рядочки з Біблії: "Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!" — і так далі. Чим ці люди, які йшли і вбивали інших, відрізнялися від німців, які писали на своїх поясах: "З нами Бог"? Бог не може бути з людьми, які не в Ньому. Бог не може послати хоч одну з обітниць на того, хто перебуває поза Ісусом Христом, поза Його вченням, поза Його Словом. Христос сказав: "Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам!" (Ів.15:7). Не обманюймося: можна лоб розбити в церкві, можна виснажити себе постами, але не отримати від Бога нічого і розізлитися на те, що Бог не відповідає, чи вирішити, що Його немає. Тоді як просто треба зрозуміти, що всі Божі обітниці у Христі "так" і в Ньому — "амінь". Христос сказав: "Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене". Він є двері вівцям. І тільки там ми знайдемо пасовиська, тільки там ми зможемо насичуватися добром.

Ми даремно витрачаємо час і сили, ми даремно молимося, якщо ми не пробуваємо в Бозі і Його Слово не перебуває в нас. Ми не можемо отримати ніяких обітниць Божих. Всі обітниці у Христі. За деякими підрахунками, вислів "у Христі", "в Ньому", "через Нього" вжито в Новому Заповіті понад 80 разів. Тому це треба чітко зрозуміти: "Один бо Бог і один Посередник між Богом і людиною — людина Ісус Христос". І тому, якщо я хочу щось взяти чи просити в Бога-Отця, я повинен робити це через єдиного Посередника, Який є між нами — Ісуса Христа. І ще одна маленька деталь: кінцева мета Божих обітниць — прославити Своє ім’я. Всі Божі обітниці в Ньому "так" і в Ньому "амінь" на славу Божу через нас. Тому кінцева мета повинна бути в тому, щоб Бог прославився через те, що Він дає людям. Іншими словами, Бог не може прославитися в своїх обітницях, якщо ці обітниці не пройдуть через моє життя. Вони лежатимуть мертвими пластами, доки я їх не візьму й вони дивовижно не виконаються в моєму житті, — це не принесе слави Богові. Тому Божа мета — зберегти мене, благословити мене, прийти мені на допомогу, зцілити мене, як Він і обіцяв. Та кінцева Його мета — прославити Своє ім’я.

Другий принцип, як отримати від Бога те, що ми просимо в Нього, — це наполегливість, невідступність та ініціатива з боку людини. І наскільки великою повинна бути ініціатива людини взяти, прийняти подароване чи обіцяне Богом. Я зустрічав людей, які буквально вимагають і вчать вимагати: "Боже, Ти повинен віддати мені те, що Ти пообіцяв!" Але наскільки я повинен бути настирливим в тому, щоб отримати?
Всі ми бачили людей, які торгуються, коли один має віддати гроші іншому, і вони вдивляються в очі один одного, намагаючись зрозуміти, чи дійсно ця людина хоче щось дати мені, чи тільки так говорить. Я не маю сумніву в тому, що Бог нам хоче дати. Але наскільки пристойно брати й брати в Нього, або як дехто, вимагати, наполягати, мало не боротися і силою брати те, що Бог обіцяв. Тож наскільки я повинен бути настирним, чи, може, це нетактовно випрошувати ще більше, коли тобі й так дали вже багато, може, це межує з нахабством? Є багато людей надміру скромних, які говорять, що так робити негарно, Бог дасть стільки, скільки треба.

Тож чи варто бути задоволеними тим, що вже є, чи треба невідступно просити ще більше. Чи ж не оправдається в такому випадку вислів: "Нахабство — друге щастя". Якщо це так, тоді я бачив багато нахабних, і дивно, що на цих нахаб Бог зважає, а з моєю надмірною скромністю іноді взагалі не рахується. Тож чи хоче Бог, щоб ми проявляли ініціативу і почували себе як вдома, в Його сім’ї. Або точніше: чи можемо ми брати в Бога, не запитуючи про це, як в сім’ї. Мені ж не обов’язково запитувати в батька, чи можна мені взяти бутерброд з холодильника. Я вдома, я в сім’ї. Наскільки близькими можуть стосунки між людиною й Богом? Читаю з Євангелії: "А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що чимало натерпілася від багатьох лікарів і витратила все добро своє, але ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду і доторкнулась до одежі Його... Бог вона говорила про себе: "Коли хоч доторкнуся до одежі Його, то одужаю"... І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги. І в ту мить Ісус відчув в собі, що вийшла з Нього сила, і Вів до народу звернувся і спитав: "Хто доторкнувсь до Моєї одежі?" І відказали Йому Його учні: "Ти бачиш, що тисне на тебе народ, а питаєш: "Хто доторкнувся до Мене? А Він навкруги поглядав, що побачити оту, що зробила оце. І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла. А Він їй сказав: "Твоя віра, о дочко, спасла тебе, іди з миром і здоровою будь від твоєї недуги" (Мр. 5:25-34). Ця історія, на мою думку, є однією з найдивовижніших історій, які я читав у Біблії. Дивовижно! Я вражений! Жінка без дозволу, без прохання зцілити змогла взяти в Ісуса зцілення. Найдивовижніше те, що Ісус не давав їй зцілення, але вона взяла його сама, навіть без Його відома. Ми прочитали тільки що, що джерело кровотечі її висохло, і вона відчула, що здорова. В той же час Ісус відчув, що вийшла з Нього сила, тобто в Його особистості була і сьогодні є сила зціляти. Потрібна тільки віра для того, щоб ми могли це взяти. Не тому, що Він не хоче дати, а тому що Він вже дав, він вже все це подарував нам. Але наскільки великою була ініціатива цієї жінки. Зверніть увагу на слова Ісуса: "Не я тебе спас від хвороби. Віра твоя спасла тебе". Він навіть не звернув уваги на Себе, Він носив цю силу в собі. І всі, хто торкалися до Нього, зцілялися.

Багато народу йшло за Ісусом. Вони тиснули на Нього, вони мало не роздавили Його, як звучить в перекладі з англійської. Але як би тісно ці люди не оточували Ісуса, нічого не відбувалося, коли в цих людях не було віри. Ця жінка доторкнулася не просто руками до одягу, вона доторкнулася вірою в Його особистість, в зцілення. І тому це спрацювало, тому сталося диво! Христос завжди і для всіх Спаситель і Цілитель. Але тільки віра в те, Хто Він, приносить результати. Ісус сказав: "Хто з вас матиме приятеля і піде до нього опівночі, і скаже йому: "Позич мені, друже, три хліби, бо прийшов із дороги до мене мій приятель, я ж не маю, що дати йому". А той із середини у відповідь скаже: "Не роби мені клопоту, уже замкнені двері, і мої діти зо мною на ліжкові, не можу я встати та дати тобі". Кажу вам, коли він не встане і не дасть ради дружби йому, то за докучання його він устане та й дасть йому, скільки той потребує. І Я вам кажу: просіть і дано буде вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам. Бо кожен, хто просить, одержує, хто шукає, — знаходить. А тому, хто стукає, — відчинять. І котрий з вас. Батьків, як син хіба проситиме, подасть йому каменя? Або як проситиме риби, замість риби подасть йому гадину, або як яйця він проситиме, дасть йому скорпіона? Отож, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа святого всім тим, хто проситиме в Нього" (Лк. 11:5-13). Цікаво: Ісус вчить бути наполегливими, Ісус вчить в цій притчі невідступності. Він говорить, що тільки два фактори могли підняти з ліжка цього друга: дружба або невідступність. Дружба, звичайно, має переваги перед наполегливістю. Але невідступність — це та частина, яка залежить від людини, котра стоїть за дверима. Це у владі того, хто просить. За невідступність його, сказав Ісус, було йому дано. Тобто відповідь прийде не стільки через дружбу, скільки через настирність людини, яка стукає. Це Христові слова. Цим від заохочує людей проявляти ініціативу в молитві, в пошуках істини і так далі: шукай, стукай, копай, запитуй. Не просто чекай, що Бог зробить, і якось воно буде. Христос сказав: "Просіть, стукайте, шукайте!" І тоді обов’язково прийде відповідь. "Я не можу дати, якщо ви не берете. Якщо я не впевнюся, що ви хочете це мати". Але тільки віра здатна зробити людину наполегливою в молитві. Якщо знати, що хтось є за дверима, тоді будеш стукати до кінця, аж поки не відчинять. А відкриють в будь-якому випадку: якщо не по знайомству, то по невідступності. Віра в те, що Бог є, в Те, що Він чує, що Він справедливий, змушує людину стояти до кінця і молитися такому Богові. Віра — це ключ до отримання того, що ми просимо.

Ще на одному тексті з Біблії я хочу зупинитися: "Вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські і сидонські. І ось жінка одна, хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього і сказала: "Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить". А Він їй не сказав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та сказали: "Відпусти її, бо кричить вслід за нами". А Він відповів і сказав: "Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого". А вона підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: "Господи, допоможи мені". А Він відповів і сказав: "Не годиться взяти хліб у дітей і кинути щенятам". Вона ж відказала: "Так, Господи, але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зі столу їхніх панів". Тоді відповів і сказав їй Ісус: "О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш". І тієї години дочка її видужала" (Мт. 15:21-28). Дивовижний той факт, що цій жінці дійсно не було за що зачепитися. Цій жінці не було на що сподіватися, ні на один процент. В неї не було жодної обітниці, на яку вона могла б обпертися. Жодного, про що вона могла б сказати: "Ти пообіцяв, дотримай Свого слова!" "Це все для дітей, — сказав Христос. — Для інших людей, в число яких ти не входиш". Але в неї була віра. Ми говоримо про те, наскільки Бог оцінює наполегливість в молитві. Але наполегливість це тільки один з методів отримати що-небудь від Бога. Ісус вигукнув: "О, жінко, велика віра твоя!"
Замислись серйозно, про яку віру говорив Ісус? Яка віра так вразила Його, що Він вигукнув такі слова і був змушений відповісти на її потребу навіть тоді, коли не зобов’язаний був цього робити? Віра у що так вразила Ісуса? Обітниць не було. Як в цьому випадку можна вірити? Як можна вірити тоді, коли це не для тебе і тобі про це зрозуміло пояснили? Але Ісуса здивувала віра цієї жінки в справедливість Бога, навіть якщо ця віра звучала всупереч будь-якій логіці. Віра в милість і справедливість Бога — це велика віра, так назвав її Христос: "Велика, о жінко, віра твоя! В тебе немає нічого для того, щоб вірити, ти не входиш в число того народу, до якого Я посланий, але в тебе велика віра, тому що Ти віриш, що Я не можу не відповісти". Іншими словами вона сказала: "Так, Господи, я собака. Але хороший господар в погану погоду не вигонить і собаку. Ти не можеш мене прогнати в моїй біді, Ти не такий, Ти справедливий. Так, діти їдять хліб, а я буду їсти ті крихти. Ти мене не можеш прогнати". В це вона вірила. Ніколи не думай, що Бог відповідає тільки особливим людям. Мені говорять: "Чого ти рівняєш нас до Давида, Мойсея чи Іллі? Це великі люди!" Я часто чую такий аргумент. Але який я радий, що Яків написав слова, які дещо проясняють: "Ілля був людина, подібна до нас пристрастями". Я хочу розсіяти ту ілюзію, що Бог відповідає тільки особливим людям. Бог не дивиться на особу. Не треба робити різниці між людьми, тоді як її не робить і Сам Бог. Якщо хананеянка отримала відповідь на своє прохання через свою невідступність та віру, то невже Бог не відповість тобі?

Ще одна притча: "І Він розповів їм притчу про те, що треба молитися завжди і не занепадати духом. У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся і людей не соромився(тобто безсовісна людина, яка не виконувала своїх громадських обов’язків). У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила і казала: "Оборони мене від мого супротивника". Але він довгий час не хотів (не вигідна це для нього була справа, бідна жінка — не заплатить). А згодом сказав сам до себе: "Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що вдовиця ота докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила і не докучала мені". Він не сказав, що буде захищати її, бо боїться Бога, що повинен виконати свій обов’язок судді. Але він вирішив захистити її тому, щоб вона не докучала йому. І промовив Господь: "Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру? (Лк. 18: 1-8). Сам Христос вчить нас бути наполегливими в молитві, в будь-яких обставинах завжди молитися і не занепадати духом. Це центральна думка цієї притчі. Суддя вирішив захистити вдову не тому, що був справедливим і хотів допомогти, але через її невідступність, не через дружбу чи знайомство, не через обов’язок, не через те, що вона могла йому заплатити, але через її невідступність (через те, що вона йому просто набридла). Це те, що підкреслив Господь і поставив Себе на противагу такому неправедному судді. "Ви чуєте, що говорить цей неправедний суддя? — запитав Ісус. — Я захищу її тільки тому, щоб вона більше не приходила діставати мене. Тож чи Бог не захистить обраних Своїх, що голосять до Нього вдень і вночі. Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону. Якщо неправедний суддя береться захищати цю вдову, то тим більше праведний Бог, як Він сказав Аврааму: "Чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?" (1М. 18:25). Саме віра у справедливого Бога робила до абсурду сміливим і настирним Авраама. Ви тільки прочитайте, як він говорив з Богом. Уяви, Богові заявити таке: "Ти Суддя всієї землі, Ти не можеш вчинити несправедливо". Він мав таку відвагу говорити з Богом, хоча водночас називав себе порохом та попелом. Але Авраам знав, що Бог справедливий і не може погубити нечестивого з праведним. Тому Христос в цій притчі сказав наступне: "Якщо неправедний суддя вирішив допомогти бідній вдові через те, що вона йому набридла, то невже праведний Бог відмовить, коли до Нього голосять вдень і вночі". І знову ж Він говорить про віру: "Та Син Людський, як прийде, то чи на землі знайде віру",

Божа мета привести людину до віри, виховати і виплекати довіру. Саме віра в існування Бога, в Його справедливість роблять людину наполегливою і готовою стукати вдень і вночі, знаючи, що їй обов’язково відчинять. Саме віра в те, що Бог справедливий і багатомилостивий.

Третій принцип отримання від Бога того, що ми просимо, — це щось пообіцяти. Я зауважив, що в житті багатьох людей було багато випадків, коли люди щось обіцяли Богові, і Він реагував на це і виконував їхнє прохання. Обіцянка — це урочисте взяття на себе обов’язків, зобов’язання. Зобов’язання вимагає обов’язкового виконання того, що ти пообіцяв. У Повторенні Закону написано: "Коли ти кладеш обітницю Господеві, Богові твоєму, то не загаюйся виконати її, бо конче буде жадати Господь, Бог твій, від тебе, і буде на тобі гріх. А коли ти не складав обітниці, не буде на тобі гріха. Що вийшло з уст твоїх, будеш додержувати і будеш виконувати, як обіцяв ти Господеві, Богові своєму, добровільну жертву, що промовляв ти своїми устами" (5 М. 23:22-24). Еклезіаст написав так: "Коли зробиш обітницю Богові, то не зволікай її виповнити, бо в нього нема уподобання до нерозумних, а що ти обітуєш, сповни. Краще не давати обіту, ніж давати обіт і не сповнити" (Екл. 5:3). Зазвичай люди дають обіцянки в безвихідних ситуаціях, як правило вони вживають такий мовний зворот: "Якщо Ти, то я..." Тобто окремі ситуації змушують людей щось обіцяти. Наприклад бідність і страх перед майбутнім змусили Якова дати таку обітницю: "Коли Бог буде зі мною і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою я ходжу, і дасть мені хліба їсти на одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Господь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам’ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси мені, я, щодо десятини, дам десятину Тобі" (1 М. 28:20-22). Він був абсолютно бідним і голим, та Господь почув його. І Яків дотримав свого слова. Подивися на Анну. Ця жінка також дала обіцянку Богові, це було зумовлено безпліддям, вона не могла мати дітей. "Вона була скорбна духом і молилася до Господа та плакала гірко. І склала вона обітницю та й сказала: "Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду твоєї невільниці і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови" (1 Сам. 1:10-11). І Господь почув її слова, і вона завагітніла і народила дитину. І це став великий пророк Самуїл. Давид говорив у своїх псалмах: "Обіти свої тобі виплачу ті, що їх вимовили мої губи й сказали були мої уста в тісноті моїй" (Пс. 66:13-14). Як бачиш, Бог чує обіцянки. Бог зважає на такі молитви, і людина може отримати те, що просить, але при цьому вона повинна дотримати свого слова. Обіцянка — це ще один шлях отримати від Бога те, що ми хочемо і просимо. Всі вищевказані особистості отримували не тому, що мали обітницю, а тому, що дали обіцянку. В них не було обітниці, щоб вони могли стати на неї і попросити в Бога, але вони давали обіти Богові. Я читав історію про людину, яка, так як Яків, пообіцяла Богові десятину, якщо Бог поблагословить її бізнес. Незабаром ця людина настільки збагатилася, що почала віддавати 50% на місію, а в результаті дійшов до того, що йому вистачало десятини, а Богові він віддавав 90% свого прибутку. Це обітниця. Бог чує всі обітниці, і серйозно сприймає їх. Це ще один шлях, щоб отримати від Бога те, що ми хочемо.

І нарешті, четвертий принцип, як отримати те, чого ми бажаємо, — здійснювати це самостійно. Але знову ж таки тут обов’язкова платформа віри. Люди можуть братися за безліч справ, але здійсниться тільки те, що визначив Бог. Отже, перш за все людина повинна мати віру, мати обітниці, але й вона повинна самостійно діяти, тобто робити свою частину в тому, що вона чекає від Бога. Обітниця складається з двох частин: Божої і людської. Завжди є щось у здійсненні очікуваного, що Бог залишив за людиною. Коли автор Послання до євреїв дає формулювання віри, він говорить: "Віра — то підстава сподіваного і доказ небаченого". Що йде першим підстава чи доказ? Звичайно ж, на першому місці стоїть підстава чи впевненість, а потім вже доказ чи здійснення цієї віри. Тобто сама впевненість змушує почати діяти, здійснювати те, що залежить від людини. Бог же, без сумніву, зробить те, що залежить від Нього. Якщо проаналізувати 11 розділ Послання до євреїв і визначити, як в житті цих персонажів, які там перераховані, проявлялася впевненість і як люди здійснювали цю впевненість, то можна виявити, що в їхньому житті спочатку приходило слово, приходило переконання, згідно з яким вони починали, закотити рукави, діяти. Тобто здійснювали те, в чому були впевнені. Наприклад: "Вірою Ной, як дістав був об’явлення про те, чого ще не бачив", невже просто ліг в гамак, закинув ноги і просто чекав, що Бог врятує його, бив себе в груди, клявся й божився, що він таки впевнений, що прийде потоп? Та ні ж бо, коли Ной отримав відкриття про те, що прийде потоп, то "побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею (своєю вірою) світ засудив". І не тільки самим сповідуванням цієї віри, він засудив світ величезним каркасом корабля, його будуванням. Він засудив світ ділами віри. Тобто він виконував своє спасіння. Якби він нічого не робив, а тільки чекав спасіння від Бога, він би загинув. Отож, четвертий шлях до того, як отримати щось від Бога — це самому діяти. "І що ж ще скажу? — Повторю слова автора Послання до євреїв. — Бо не стане мені часу, що оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида і Самуїла та про пророків, які вірою" брали ініціативу у свої руки і здійснювали те, чого вони прагнули. Вони не просто мовчки сиділи і сподівалися на чудо, що Бог зробить замість них. Але вони "вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали врозтіч полки чужоземців" (Євр. 11:32-34). Не Бог, Бог робив свою частину, але самі люди, вірячи в перемогу, брали ініціативу в свої руки і йшли.

Нам, як каже апостол Петро, дані обітниці, великі й дорогоцінні, але "ви, докладаючи до цього всю пильність", проявляйте ініціативу. Ви "покажіть у вірі вашій діла віри: і чесноту, і пізнання, стримання, терпеливість, благочестя, братерство". Ви покажіть! І тоді Бог не забариться зробити зі Свого боку так, щоб всі ці великі обітниці ввійшли у ваше життя, і ви не залишитеся без успіху та плоду в пізнанні Господа нашого Ісуса Христа.

Ось вони, чотири шляхи; отримання відповіді від Бога, виконання Божих обітниць у твоєму та в моєму житті. По-перше, всі Божі обітниці — в Його Сині Ісусі Христі, абсолютно все, що Бог коли-небудь обіцяв, заховане в особі Ісуса Христа. І щоб щось отримати від Бога, обов’язково треба пробувати у Христі. Другий шлях — це наполегливість та постійність. Віра щодо цього грає ключову роль; віра в те, що Бог існує, що Він справедливий і багатомилостивий. Саме така віра робить людину наполегливою і постійною в молитвах, аж поки людина не отримає того, що вона просить. Третє — це обіцянки, які люди можуть давати Богові. І четверте — брати ініціативу у свої руки і здійснювати те, що ми чекаємо.
Нехай Господь благословить нас у цьому!

 
 

Почтовая рассылка:

новости Церкви

анонс событий

полезная информация

 

E-mail:

Имя:

Фамилия:

Страна:

Город:

 

 

 

 

 

 

14 июля 2014 г.

ПРИЛИВ НОВЫХ СИЛ

29 июня, под привычный треск огромного костра, около 140 молодых людей приняли участие в "акустическом" поклонении и услышали проповедь молодежного пастора Влада Калынюка.

Подробнее

 

10 июля 2014 г.

От пяти до пожизненного

Автор христианского бестселлера Сэм Хадделстон – в церкви "Дом хлеба".

Подробнее

 

08 июля 2014 г.

АЛЕКСАНДРУ ШЕВЧЕНКО - МНОГИЕ ЛЕТА!

40 лет исполнилось старшему пастору церкви "Дом хлеба" г. Сакраменто Александру Шевченко. Юбилей он отметил в кругу своей духовной семьи - на служении.

Подробнее

© 2006
designed and developed
by ZestStudios, Inc